Майстер чарівних іграшок: Від коника до півника
Майстер з м.
Новомосковська(Січеславщина), Василь Якович Луганський, -унікальна людина. Передусім це
великий патріот України, бо за допомогою іграшок, так би мовити, він «пробуджує»
українців до українського - відроджує повагу до рідного слова, мистецтва любов
до рідної землі! Майстер не одноразово брав участь у різних виставках,
конкурсах. Три роки тому його дерев’яна народна іграшка зайняла перше місце в
Україні у конкурсі іграшок який проводив музей української іграшки(м. Київ).
Та, впевнені, пана Василя ще чекає міжнародне визнання! Бажаємо майстру
створити народну школу іграшок на Дніпропетровщині - На щастя українським
діточкам та їх батькам, на щедру долю Україні!
Від коника до півника
-Пане Василь, як
зацікавилися народними рухливими, дерев’яними іграшками? Чому саме іграшками?
-Як склалося? Чому ? Питання риторичні! Я би відповів
так: а чому не я? Хто ще, як не я? Бо ж народні дерев’яні іграшки – то дуже
важливе мистецтво, цікаве. В отих іграшках - міститься душа українська! Оті
дерев’яні півники, коники, млин з колесом що рухається - вчать любити своє,
рідне, відкривають дитині український світогляд!
- Але ж Ви
спершу займалися авіамоделюванням?
-Так, я закінчив педагогічне училище, працював у школах
вчителем праці. Займався тривалий час: авіамоделюванням, судномоделюванням,
автомоделюванням. Вів гуртки для діточок, ми брали участь у змаганнях з
моделювання й мали гарні результати. А з Незалежністю України, прийшла зацікавленість
своїм, народним. Тоді я захопився дерев’яною, рухливою іграшкою. Але спершу не
вважав що ці вироби когось зацікавлять. Та якось познайомився з відомою вишивальницею
з м. Новомосковська, Надією Явір. Майстриня побачила мої роботи й запросила взяти
участь у Сорочинському ярмарку. Як гарно там сприйняли! Зрозумів тоді, що українська
народна дерев’яна іграшка не тільки мені приносять задоволення як майстру, - нею
цікавляться люди різного віку, на неї чекають діти й дорослі!
- Тож на
Сорочинському ярмарку дійшли висновку, що Ваше уміння потрібне українцям?
-Так. Люди ніби теплішали душею, усміхалися коли бачили іграшки!
Підходили, цікавилися, навіть поради давали що та як було би краще зробити. Й я,
мов окрилений, вернувся додому, -ще більш зацікавився цим мистецтвом. Що
називається - захворів народною іграшкою, захоплення переросло у дослідження древнього
українського мистецтва. Нині вже років 15-20 займаюся створенням дерев’яної
іграшки: вивчаю її витоки, пропагую, технічно вдосконалюю.
-Чи давня
історія дерев’яної української іграшки?
- Я не історик, але вже давно в Україні розвивається
мистецтво створення іграшок з дерева. Думаю, що ще за часів Слов’ян воно було. Одним
з осередків до кінця XIX ст. лишалася Львівщина. Там, у Яворові, кустарне
виробництво так званих дерев'яних «забавок» започатковане було ще десь у XVIII
столітті, а найбільшого піднесення досягло у середині XIX століття. Яворівські родинні
різьбярі виготовляли на продаж різноманітні фігурки! Працювали разом, родинами:
батько й син виготовляли, а мати й дочка – розписували. Зокрема, створювали різноманітні
візочки з драбинками, з одним або двома силуетно вирізаними кониками, тощо.
Користувалися популярністю іграшкові меблі(столи, скрині, стільці, лави-ліжка —
бамбетлі), іграшкові музичні інструменти: скрипки, сопілки, пищики,
тарахкальця, тріскачки і т. п.
Всі іграшки як ви думаєте куди йшли? У Європу: в
Германію, Францію, Польщу, Італію. Ці Європейські країни їх і масово замовляли!
-Тож українська
іграшка, наші майстри були у повазі у всього Світу?
-Так. Вона й нині дуже популярна. Мені радять їхати у
Європу й виробляти там іграшки. Бо ж у тій же Германії народна іграшка дуже
популярна й коштовна. Там цінується не тільки виріб з дерева, а й передусім те
що це народна іграшка, ручної роботи!
-Тож, за умов
більшого поширення цього мистецтва, Україна, українські майстри могли би мати
непогані статики, принаймні заробити на туристах, що приїздлять в нашу країну?
-Так. Безумовно. Та це передусім й популяризація
української культури, нашого духу! У цьому ще більша цінність!
-Дорече, Ви не
тільки робите іграшки, а ще й розписуєте їх?
--Так.
Причому мої іграшки особливі - розписані древнім українським розписом, його я «позичив»
зі старовинних українських скринь, -тих, у які наші жіночки ще за часів
козацтва свої речі, прикраси ховали! Використовую розпис нашого краю - майстрів
з Миколаївки. Ще за часів козацтва, у селі Миколаївка (нині Новомосковського
району) виробляли та розписували скрині.
У моєї матусі та бабусі були такі скрині, розписані
квітками. В дитинстві часто ними милувався. Та тоді не думав що колись, через
50 років, вернуся до цих чарівних скринь(усміхається).
Погляд у майбутнє
-Та чи сучасні ваші іграшки?
-Кажуть духовність, вихованість людини залежить від того,
як вона відноситься до народного мистецтва. Якщо любить народне, поважає
традиції – значить що людина гідна. Не треба кожен день ходити у вишиванці, одягати
шаровари! Але на свято можна щось народне одягти! Бо ж це - наша національна гордість,
етнічність, автентичність. Я не націоналіст, але це так! Коли бабуся з дідусем
йде з онуком на якесь народне свято, на ярмарок, коли вони купляють у мене оту каталочку-півника
і онучок котить півника, а півник ще й крильцями стукає… Треба бачити як у тої
дитини очі сяють від захоплення й задоволення! Хлопчик на все життя запам’ятає
цей поступок діда й бабусі, що вони подарували йому отаке диво, що він бачив
таку іграшку був на подібному народному святі! Згодом, як виросте, дітям й
онукам перекаже як це було! Так і виховується патріотизм, любов до рідної
землі!
-Ваші іграшки
додають радості й Вам?
-Я дуже багато отримую позитиву від спілкування з дорослими
людьми, дітьми! Наприклад, на одному ярмарку нещодавно підходить бабуся й каже
- «Мені треба вола з возом купити у Вас». Здавалося би, для чого бабусі іграшковий
віл з возом? Питаю: «А куди Ви його поставите? Що будете з ним робити?»
«Е, каже, Синок…у
нас буде вечеря перед Різдвом. На вечерю прийдуть: моя невістка, син і онук. А
у мене на цьому возові буде стояти кутя! Як діти здивуються й зрадіють! Це моя родзинка!
Отак!»
Як не погодитись з цією жіночкою!
Можливо, бабуся ще і розповість що до 20 століття основною
тягловою силою на Україні були воли... Тож ці мої іграшкові воли- то вже наша українська
історія! Загалом, те що ми сьогодні бачимо або робимо, – завтра вже стає
історією. Хто творить історію? Ми з Вами її й творимо! Тож, якщо хочемо жити «у
Вирі», аби наша країна була процвітаючою, а діти та онуки – були здоровими та жили
добре, щоб вони любили цю країну, поважали її, гордилися нею. Треба зберігати й
шанувати українське! Для цього я й їзджу по мистецьким світам, ярмаркам. Аби
люди відчули у серці українця!
Заради
відродження України
-Кажуть душа
центральної України –то Петриківський розпис..
-Так, Петриківський розпис – то добре,
вишиванка – теж, але іграшка дерев’яна, рухлива – то наші витоки. Діти до мого
столика біжать! Більшість малечі з захопленням сприймають іграшки, бажають
перепробувати усе: як колесо млина крутиться, що робить коник, пташка. Й так
день минає у спілкуванні з діточками. От і дорослим я к я вже казав, – корисні
іграшки. Ми всі родом з дитинства! Тож, хоч на декілька хвилин оті дідусі та бабусі,
мами та тата вернуться у країну дитина, яка чиста, мов струмочок. Вона правдива
ота іграшка з коником, ота карусель з Колобком та Звірятами, які хотіли наздогнати
Колобка. Цим не зіпсуєш дитину! Навпаки! А дорослому - очистиш душу!
Загалом, кожна моя іграшка «перевіряє людей». Наприклад,
я знаю, що ті які зупиняються біля мого столу, заводять розмову, –то щирі
Українці. Мабуть завдячуючи тому що вони є ще в Україні, –наша Держава й існує.
Хіба не так? Її розірвуть на шмаття, як не буде вже таких людей. Не хотілося би
цього. Розумієте, народна дерев’яна іграшка, - єднає українців, з якого б
регіону не була людина, вона скаже: «Щось таке я бавив у дитинстві.. Це іграшки
мого дитинства.»
-Не підуть
українські дерев’яні іграшки у минуле?
-Було колись кам’яне, мідне століття, а тепер - космічне..
А ці іграшки – не мають віку, вони єднають: минуле, сьогодення й майбутнє - усі
покоління. Вони на користь нашій нації - розписані квітками, а квітка є символом
продовження роду! Символом оновлення! Як Новий рік, як нова Весна!
(усміхається)
-То чекаємо на
Новий рік та на Весну?
-Так! На Українську весну!
Анфіса Букреєва
Блог Анфіси Букреєвої усі бажаючі можуть підтримати розвиток блогу та каналу В юТБ
- Приват Банк 5168757310621810
Канал створений для популяризації українського та висвітлення проблем. СЛАВА УКРАЇНІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ!
