ЧЕКАЄМО НА УКРАЇНСЬКУ ВЕСНУ! - Майстер чарівних іграшок, Василь Луганський.

Майстер чарівних іграшок: Від коника до півника 

Майстер з м. Новомосковська(Січеславщина), Василь Якович Луганський, -унікальна людина. Передусім це великий патріот України, бо за допомогою іграшок, так би мовити, він «пробуджує» українців до українського - відроджує повагу до рідного слова, мистецтва любов до рідної землі! Майстер не одноразово брав участь у різних виставках, конкурсах. Три роки тому його дерев’яна народна іграшка зайняла перше місце в Україні у конкурсі іграшок який проводив музей української іграшки(м. Київ). Та, впевнені, пана Василя ще чекає міжнародне визнання! Бажаємо майстру створити народну школу іграшок на Дніпропетровщині - На щастя українським діточкам та їх батькам, на щедру долю Україні!

Від коника до півника

-Пане Василь, як зацікавилися народними рухливими, дерев’яними іграшками? Чому саме іграшками?

-Як склалося? Чому ? Питання риторичні! Я би відповів так: а чому не я? Хто ще, як не я? Бо ж народні дерев’яні іграшки – то дуже важливе мистецтво, цікаве. В отих іграшках - міститься душа українська! Оті дерев’яні півники, коники, млин з колесом що рухається - вчать любити своє, рідне, відкривають дитині український світогляд!

- Але ж Ви спершу займалися авіамоделюванням?

-Так, я закінчив педагогічне училище, працював у школах вчителем праці. Займався тривалий час: авіамоделюванням, судномоделюванням, автомоделюванням. Вів гуртки для діточок, ми брали участь у змаганнях з моделювання й мали гарні результати. А з Незалежністю України, прийшла зацікавленість своїм, народним. Тоді я захопився дерев’яною, рухливою іграшкою. Але спершу не вважав що ці вироби когось зацікавлять. Та якось познайомився з відомою вишивальницею з м. Новомосковська, Надією Явір. Майстриня побачила мої роботи й запросила взяти участь у Сорочинському ярмарку. Як гарно там сприйняли! Зрозумів тоді, що українська народна дерев’яна іграшка не тільки мені приносять задоволення як майстру, - нею цікавляться люди різного віку, на неї чекають діти й дорослі!

- Тож на Сорочинському ярмарку дійшли висновку, що Ваше уміння потрібне українцям?

-Так. Люди ніби теплішали душею, усміхалися коли бачили іграшки! Підходили, цікавилися, навіть поради давали що та як було би краще зробити. Й я, мов окрилений, вернувся додому, -ще більш зацікавився цим мистецтвом. Що називається - захворів народною іграшкою, захоплення переросло у дослідження древнього українського мистецтва. Нині вже років 15-20 займаюся створенням дерев’яної іграшки: вивчаю її витоки, пропагую, технічно вдосконалюю.

-Чи давня історія дерев’яної української іграшки?

- Я не історик, але вже давно в Україні розвивається мистецтво створення іграшок з дерева. Думаю, що ще за часів Слов’ян воно було. Одним з осередків до кінця XIX ст. лишалася Львівщина. Там, у Яворові, кустарне виробництво так званих дерев'яних «забавок» започатковане було ще десь у XVIII столітті, а найбільшого піднесення досягло у середині XIX століття. Яворівські родинні різьбярі виготовляли на продаж різноманітні фігурки! Працювали разом, родинами: батько й син виготовляли, а мати й дочка – розписували. Зокрема, створювали різноманітні візочки з драбинками, з одним або двома силуетно вирізаними кониками, тощо. Користувалися популярністю іграшкові меблі(столи, скрині, стільці, лави-ліжка — бамбетлі), іграшкові музичні інструменти: скрипки, сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки і т. п.

Всі іграшки як ви думаєте куди йшли? У Європу: в Германію, Францію, Польщу, Італію. Ці Європейські країни їх і масово замовляли!

-Тож українська іграшка, наші майстри були у повазі у всього Світу?

-Так. Вона й нині дуже популярна. Мені радять їхати у Європу й виробляти там іграшки. Бо ж у тій же Германії народна іграшка дуже популярна й коштовна. Там цінується не тільки виріб з дерева, а й передусім те що це народна іграшка, ручної роботи!

-Тож, за умов більшого поширення цього мистецтва, Україна, українські майстри могли би мати непогані статики, принаймні заробити на туристах, що приїздлять в нашу країну?

-Так. Безумовно. Та це передусім й популяризація української культури, нашого духу! У цьому ще більша цінність!

-Дорече, Ви не тільки робите іграшки, а ще й розписуєте їх?

--Так. Причому мої іграшки особливі - розписані древнім українським розписом, його я «позичив» зі старовинних українських скринь, -тих, у які наші жіночки ще за часів козацтва свої речі, прикраси ховали! Використовую розпис нашого краю - майстрів з Миколаївки. Ще за часів козацтва, у селі Миколаївка (нині Новомосковського району) виробляли та розписували скрині.

У моєї матусі та бабусі були такі скрині, розписані квітками. В дитинстві часто ними милувався. Та тоді не думав що колись, через 50 років, вернуся до цих чарівних скринь(усміхається).

 Погляд у майбутнє

 -Та чи сучасні ваші іграшки?

-Кажуть духовність, вихованість людини залежить від того, як вона відноситься до народного мистецтва. Якщо любить народне, поважає традиції – значить що людина гідна. Не треба кожен день ходити у вишиванці, одягати шаровари! Але на свято можна щось народне одягти! Бо ж це - наша національна гордість, етнічність, автентичність. Я не націоналіст, але це так! Коли бабуся з дідусем йде з онуком на якесь народне свято, на ярмарок, коли вони купляють у мене оту каталочку-півника і онучок котить півника, а півник ще й крильцями стукає… Треба бачити як у тої дитини очі сяють від захоплення й задоволення! Хлопчик на все життя запам’ятає цей поступок діда й бабусі, що вони подарували йому отаке диво, що він бачив таку іграшку був на подібному народному святі! Згодом, як виросте, дітям й онукам перекаже як це було! Так і виховується патріотизм, любов до рідної землі!

-Ваші іграшки додають радості й Вам?

-Я дуже багато отримую позитиву від спілкування з дорослими людьми, дітьми! Наприклад, на одному ярмарку нещодавно підходить бабуся й каже - «Мені треба вола з возом купити у Вас». Здавалося би, для чого бабусі іграшковий віл з возом? Питаю: «А куди Ви його поставите? Що будете з ним робити?»

 «Е, каже, Синок…у нас буде вечеря перед Різдвом. На вечерю прийдуть: моя невістка, син і онук. А у мене на цьому возові буде стояти кутя! Як діти здивуються й зрадіють! Це моя родзинка! Отак!»

Як не погодитись з цією жіночкою!

Можливо, бабуся ще і розповість що до 20 століття основною тягловою силою на Україні були воли... Тож ці мої іграшкові воли- то вже наша українська історія! Загалом, те що ми сьогодні бачимо або робимо, – завтра вже стає історією. Хто творить історію? Ми з Вами її й творимо! Тож, якщо хочемо жити «у Вирі», аби наша країна була процвітаючою, а діти та онуки – були здоровими та жили добре, щоб вони любили цю країну, поважали її, гордилися нею. Треба зберігати й шанувати українське! Для цього я й їзджу по мистецьким світам, ярмаркам. Аби люди відчули у серці українця!

 Заради відродження України

-Кажуть душа центральної України –то Петриківський розпис..

-Так, Петриківський розпис – то добре, вишиванка – теж, але іграшка дерев’яна, рухлива – то наші витоки. Діти до мого столика біжать! Більшість малечі з захопленням сприймають іграшки, бажають перепробувати усе: як колесо млина крутиться, що робить коник, пташка. Й так день минає у спілкуванні з діточками. От і дорослим я к я вже казав, – корисні іграшки. Ми всі родом з дитинства! Тож, хоч на декілька хвилин оті дідусі та бабусі, мами та тата вернуться у країну дитина, яка чиста, мов струмочок. Вона правдива ота іграшка з коником, ота карусель з Колобком та Звірятами, які хотіли наздогнати Колобка. Цим не зіпсуєш дитину! Навпаки! А дорослому - очистиш душу!

Загалом, кожна моя іграшка «перевіряє людей». Наприклад, я знаю, що ті які зупиняються біля мого столу, заводять розмову, –то щирі Українці. Мабуть завдячуючи тому що вони є ще в Україні, –наша Держава й існує. Хіба не так? Її розірвуть на шмаття, як не буде вже таких людей. Не хотілося би цього. Розумієте, народна дерев’яна іграшка, - єднає українців, з якого б регіону не була людина, вона скаже: «Щось таке я бавив у дитинстві.. Це іграшки мого дитинства.»

-Не підуть українські дерев’яні іграшки у минуле?

-Було колись кам’яне, мідне століття, а тепер - космічне.. А ці іграшки – не мають віку, вони єднають: минуле, сьогодення й майбутнє - усі покоління. Вони на користь нашій нації - розписані квітками, а квітка є символом продовження роду! Символом оновлення! Як Новий рік, як нова Весна! (усміхається)

-То чекаємо на Новий рік та на Весну?

-Так! На Українську весну!

Анфіса Букреєва

Блог Анфіси Букреєвої усі бажаючі можуть підтримати розвиток блогу та каналу В юТБ

- Приват Банк 5168757310621810

Канал створений для популяризації українського та висвітлення проблем. СЛАВА УКРАЇНІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ!

ЗА ДОЛЕЮ- СПІВАТИ! (інтерв"ю з композитором і співаком Олегом Мелещуком)

                 За долею співати!

Той хто бодай один раз послухає пісні у виконанні співака, композитора та поета Олега Мелещука – буде прогнути знову прийти на його концерти. Й не розчарується – у репертуарі нашого славетного земляка кілька тисяч пісень! 

-Пане Олег, як Ви зацікавилися музикою, співом?

- Захоплення піснею прийшло від батьків, - вони не уявляли життя без пісні. Матуся за фахом музикант й працювала в дитячих садочках музруком. Вона й привила мені любов до музики. Але професійних акторів у нашій родині не було. Тож я перший(усміхається). Вже в шкільні роки почав виступати: на вечорах, «капусниках»: співав, читав вірші зі сцени, грав невеликих спектаклях. Під час служби у армії також брав участь у творчій самодіяльності, грав в групі «Візит», також був артистом військового оркестру, - грав на тубі. Вже в ті роки почав виступати.

-Значна частина Вашої творчості присвячена репертуару Володимира Висоцького. Ви майстерно виконуєте його пісні – й здається співає сам Володимир Семенович.

-Все почалося зі школи. Класний керівник дуже любив пісні Висоцького. Тож, коли я навчався у 9 класі, учитель запропонував на шкільному концерті заспівати одну з пісень. Я ретельно готувався, але під час концерту так і не визивали на сцену. Через якийсь час дізнався причину - завуч суворо заборонила співати пісні Висоцького. Такі часи тоді були! Йшов 1984 рік, - ще пів року лишалося до початку Горбачовської «Перебудови».

-Певно, зірваний виступ Вас засмутив?

-Так, але це не відвернуло від творчості. Ще більше захопився Висоцьким! Завдячуючи йому й почав писати власні пісні. В 1989 році я, під час служби в армії(на чергову річницю дня народження Володимира Висоцького), заспівав кілька його пісень. От тільки ще не вмів грати на гітарі. Та згодом і її опанував. Почав навчання з «трьох блатних акордів» -товариш по службі показав як їх грати.

-А що то за «блатні акорди»?

-Це основа (усміхається).В основному в компаніях люди обмежуються саме цими трьома акордами. А хто вже хоче грати професійно – вивчає більше. Далі я вився вже за самоучителями.

-Й співали пісні під гітару?

- Так, коли вчився у музичному училищі ім. Глінки – трохи грав й запропонував зробити концерт, присвячений Володимиру Семеновичу. Думав, чи не заборонять, - ще пам’ятав 1984 рік. Одначе успішно виступив. Після цього мене запрошували на різні заходи «співати Висоцького».

               Від туби до вокалу

- Тож Ви - випускник училища Глінки?

-Так. Завершив його двіче. Перший раз закінчив по класу «туби». Другий раз - як вокаліст. Потім  намагався пройти по конкурсу в Київську консерваторію, прослуховувався у Анатолія Мокренко, Миколи Кондратюка. Пам’ятаю, як він з усмішкою запитав мене: «Ти, хлопче, вже певно оженився?» На це я засоромлено відповів: «Та ще ні». «Ну й молодець!» -зауважив Кондратюк.

Під час екзаменів виконав «Каватина Султана» з опери "Запорожець за Дунаєм" .Пройшов до другого туру. Але тут мене та інших абітурієнтів з Дніпра «посипали». От і в Донецьку консерваторію не вдалося поступити. Майже розчарувався, тож коли їхав поступати у Харківську консерваторію, - готував себе до невдачі. Співав «Монолог Богдана Хмельницького» –те що співають на випуску з консерваторії. Й мій виступ сподобався. Я пройшов за конкурсом! Пощастило навчатися у класі народного артиста СРСР, Миколи Манойло, що був учнем Павла Голубєва. Серед учнів Голубєва: Борис Гмиря, Нонна Суржина. Тож Микола Манойло викладав особливо – у італьянській школі. Мені дуже подобалося навчатися у Манойло! Навіть інші заняття пропускав аби ще послухати улюбленого вчителя.

Нажаль 1998 року Миколи Федоровича не стало. В ці ж роки в країну прийшли складні часи –  я вимушений був трохи не довчившись, йти з консерваторії. Навіть думав покинути концертну діяльність. Та не склалося: мабуть мені за долею «співати» –усміхається.

("Медовий місяць" вірші В. Варнавського муз. вик. О. Мелещук)

-Чим особлива програма ваших виступів?

-Це своєрідний колаж з різних пісенних жанрів: тут і мої пісні й класика й пісні з репертуару Висоцького, на слова Єсеніна, інше. Десь понад 6 тис. творів я виконую! Активно співпрацюю з багатьма дніпропетровськими авторами. Зокрема, як композитор й виконавець з поетесою Ларисою Третьяк. Наша пісня «Гей Соколи» мало не стала стати гімном армії. Ми відіслали пісню у генеральний Міністерства оборони й вона там сподобалася. Але нажаль не склалося. Один з посадовці зазначив «вона не може бути гімном армії, бо гімном арміє повинен бути «Гімн України». Для мене це дивно.

-В ваших піснях гарна комбінація: змістовні вірші, чудова музика, заворожуючий голос. Нині з екрану телебачення не часто почуєш таке виконання.

-Так, інколи й мені не хочеться слухати те, що забиває ефір. Бо багато пісень там  «внітрішньо порожні», не мають основи й не ладні зачепити бодай чимось душу людини. та нині складно вийти на широкий загал: автору, співаку. Домінують гроші.

-Ще й фільми про Висоцького робите?

-Знімаємо у форматі телепередачі. Проект називається «Чтобы помнили и знали». Дуже вдячний Марині Умновій що є оператором та монтажером всіх картин! В картинах розповідаємо про маловідомі сторінки життя Володимира Семеновича. Наприклад, фільм «Висоцький на Україні» розкриває завісу на багато питань . Це наша авторська версія. Вперше на відео пісні: "Випадок в ресторані", "Пісня про віщого Олега", "Про стрибуна в довжину", "Честь шахової корони". Такого ви ще не бачили!

-Виступаєте часто і в Києві. Де Вас можна послухати у Дніпрі?

-Два рази у місяць співаюу бібліотеці на Савченко 10. Дуже вдячний керівництву та працівникам бібліотеки за те що дають змогу вільного спілкування з глядачами. Жива музика, спів, можливість спілкування – дуже корисні як для виконавця, так і для слухачів. 
Анфіса Букреєва. м. Січеслав. 
Блог Анфіси Букреєвої усі бажаючі можуть підтримати розвиток блогу
Приват Банк 5168757310621810 Блог створений для популяризації українського та висвітлення проблем. СЛАВА УКРАЇНІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ!