ЗА ДОЛЕЮ- СПІВАТИ! (інтерв"ю з композитором і співаком Олегом Мелещуком)

                 За долею співати!

Той хто бодай один раз послухає пісні у виконанні співака, композитора та поета Олега Мелещука – буде прогнути знову прийти на його концерти. Й не розчарується – у репертуарі нашого славетного земляка кілька тисяч пісень! 

-Пане Олег, як Ви зацікавилися музикою, співом?

- Захоплення піснею прийшло від батьків, - вони не уявляли життя без пісні. Матуся за фахом музикант й працювала в дитячих садочках музруком. Вона й привила мені любов до музики. Але професійних акторів у нашій родині не було. Тож я перший(усміхається). Вже в шкільні роки почав виступати: на вечорах, «капусниках»: співав, читав вірші зі сцени, грав невеликих спектаклях. Під час служби у армії також брав участь у творчій самодіяльності, грав в групі «Візит», також був артистом військового оркестру, - грав на тубі. Вже в ті роки почав виступати.

-Значна частина Вашої творчості присвячена репертуару Володимира Висоцького. Ви майстерно виконуєте його пісні – й здається співає сам Володимир Семенович.

-Все почалося зі школи. Класний керівник дуже любив пісні Висоцького. Тож, коли я навчався у 9 класі, учитель запропонував на шкільному концерті заспівати одну з пісень. Я ретельно готувався, але під час концерту так і не визивали на сцену. Через якийсь час дізнався причину - завуч суворо заборонила співати пісні Висоцького. Такі часи тоді були! Йшов 1984 рік, - ще пів року лишалося до початку Горбачовської «Перебудови».

-Певно, зірваний виступ Вас засмутив?

-Так, але це не відвернуло від творчості. Ще більше захопився Висоцьким! Завдячуючи йому й почав писати власні пісні. В 1989 році я, під час служби в армії(на чергову річницю дня народження Володимира Висоцького), заспівав кілька його пісень. От тільки ще не вмів грати на гітарі. Та згодом і її опанував. Почав навчання з «трьох блатних акордів» -товариш по службі показав як їх грати.

-А що то за «блатні акорди»?

-Це основа (усміхається).В основному в компаніях люди обмежуються саме цими трьома акордами. А хто вже хоче грати професійно – вивчає більше. Далі я вився вже за самоучителями.

-Й співали пісні під гітару?

- Так, коли вчився у музичному училищі ім. Глінки – трохи грав й запропонував зробити концерт, присвячений Володимиру Семеновичу. Думав, чи не заборонять, - ще пам’ятав 1984 рік. Одначе успішно виступив. Після цього мене запрошували на різні заходи «співати Висоцького».

               Від туби до вокалу

- Тож Ви - випускник училища Глінки?

-Так. Завершив його двіче. Перший раз закінчив по класу «туби». Другий раз - як вокаліст. Потім  намагався пройти по конкурсу в Київську консерваторію, прослуховувався у Анатолія Мокренко, Миколи Кондратюка. Пам’ятаю, як він з усмішкою запитав мене: «Ти, хлопче, вже певно оженився?» На це я засоромлено відповів: «Та ще ні». «Ну й молодець!» -зауважив Кондратюк.

Під час екзаменів виконав «Каватина Султана» з опери "Запорожець за Дунаєм" .Пройшов до другого туру. Але тут мене та інших абітурієнтів з Дніпра «посипали». От і в Донецьку консерваторію не вдалося поступити. Майже розчарувався, тож коли їхав поступати у Харківську консерваторію, - готував себе до невдачі. Співав «Монолог Богдана Хмельницького» –те що співають на випуску з консерваторії. Й мій виступ сподобався. Я пройшов за конкурсом! Пощастило навчатися у класі народного артиста СРСР, Миколи Манойло, що був учнем Павла Голубєва. Серед учнів Голубєва: Борис Гмиря, Нонна Суржина. Тож Микола Манойло викладав особливо – у італьянській школі. Мені дуже подобалося навчатися у Манойло! Навіть інші заняття пропускав аби ще послухати улюбленого вчителя.

Нажаль 1998 року Миколи Федоровича не стало. В ці ж роки в країну прийшли складні часи –  я вимушений був трохи не довчившись, йти з консерваторії. Навіть думав покинути концертну діяльність. Та не склалося: мабуть мені за долею «співати» –усміхається.

("Медовий місяць" вірші В. Варнавського муз. вик. О. Мелещук)

-Чим особлива програма ваших виступів?

-Це своєрідний колаж з різних пісенних жанрів: тут і мої пісні й класика й пісні з репертуару Висоцького, на слова Єсеніна, інше. Десь понад 6 тис. творів я виконую! Активно співпрацюю з багатьма дніпропетровськими авторами. Зокрема, як композитор й виконавець з поетесою Ларисою Третьяк. Наша пісня «Гей Соколи» мало не стала стати гімном армії. Ми відіслали пісню у генеральний Міністерства оборони й вона там сподобалася. Але нажаль не склалося. Один з посадовці зазначив «вона не може бути гімном армії, бо гімном арміє повинен бути «Гімн України». Для мене це дивно.

-В ваших піснях гарна комбінація: змістовні вірші, чудова музика, заворожуючий голос. Нині з екрану телебачення не часто почуєш таке виконання.

-Так, інколи й мені не хочеться слухати те, що забиває ефір. Бо багато пісень там  «внітрішньо порожні», не мають основи й не ладні зачепити бодай чимось душу людини. та нині складно вийти на широкий загал: автору, співаку. Домінують гроші.

-Ще й фільми про Висоцького робите?

-Знімаємо у форматі телепередачі. Проект називається «Чтобы помнили и знали». Дуже вдячний Марині Умновій що є оператором та монтажером всіх картин! В картинах розповідаємо про маловідомі сторінки життя Володимира Семеновича. Наприклад, фільм «Висоцький на Україні» розкриває завісу на багато питань . Це наша авторська версія. Вперше на відео пісні: "Випадок в ресторані", "Пісня про віщого Олега", "Про стрибуна в довжину", "Честь шахової корони". Такого ви ще не бачили!

-Виступаєте часто і в Києві. Де Вас можна послухати у Дніпрі?

-Два рази у місяць співаюу бібліотеці на Савченко 10. Дуже вдячний керівництву та працівникам бібліотеки за те що дають змогу вільного спілкування з глядачами. Жива музика, спів, можливість спілкування – дуже корисні як для виконавця, так і для слухачів. 
Анфіса Букреєва. м. Січеслав. 
Блог Анфіси Букреєвої усі бажаючі можуть підтримати розвиток блогу
Приват Банк 5168757310621810 Блог створений для популяризації українського та висвітлення проблем. СЛАВА УКРАЇНІ ТА УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДУ!